Українська           Русский
Напрямки розвитку:
Наші телефони: (+38 044) 332-77-47
(+38 067) 254-51-52
"Козацька Лицарська
Школа"
Головна
Про нас
Новини
Дитячий клуб
Тренування
Гурт Форт
Афіша
Фотогалерея
Відеогалерея
Книги
Сувеніри
Контакти


Flash player is not installed


Flash player is not installed


Flash player is not installed
Головна / Літній відпочинок
Відгуки про дитячі табори
Дитячий табір "Козацька фортеця" запрошує!
 
Відгуки батьків

Марічка Кормушкіна, головний редактор "Мир Семьи":
 
    Моя доця вже другий рік поспіль їздить до табору «Козацька Фортеця». До цього я чула розповіді мам хлопчаків, які там побували, потім ми почали в нашому журналі друкувати статті про табір. І якось зрозуміла, що із захопленням і ентузіазмом ділюся почутим з рідними, друзями і знайомими. Одним словом, відправила свою малу «на перевірку»:). На початку було якось незатишно від того, що не можна брати з собою мобілку, а дзвонити питати про дитину – тільки в певні години. Чесно, дуже переживала, навіть трохи обурювалася. Тепер вже розумію, наскільки це правильно – і в результаті спокійніше – і батькам, і дитині, бо нині ми, батьки звикли надто контролювати життя діточок (згадаймо-но себе, малих, і наших батьків) і ледь що панікувати. Одне слово, дякую за набуття рівноваги:). До речі, якщо перші два дні дочка по телефону ниючи «звикала до козацької їжі», то потім їй просто не було коли (!) зі мною говорити.
    Остаточно стала щирою шанувальницею «Козацької фортеці», коли донька приїхала додому – в авто, дорогою від Петрівки до будинку вона безперервно співала українських патріотичних (дуже цікавих, до речі) пісень, тараторила про все на світі, не даючи слово вставити – про душевних курінних і стрільбу з лука й гвинтівки, про вечірні ватри і веселу біганину до річки, про шовковицю прямо з дерева і купання по 10 разів на день… Про кобзаря і про
нічні «сполохи», про колективні присідання за запізнення і нагородні квіточки на поясі, про перегони на човнах-довбанках (за куліш на тому березі:)) і про катання конях… Про основи самооборони і плетення кіс… Про героїчних українських жінок і про смачну молочну гречану кашу з оладками і повидлом… Так ми приїхали додому, а вона ще й не збиралася закінчувати:).
    Одне слово, моя дочка за 10 днів не просто файно відпочила, вона навчилася стільки!! Хочу висловити велику вдячність і організаторам, і працівникам табору, і курінним, які прививають дитині справді багато хороших якостей, котрі вона не завжди може отримати в нашому міському, дещо рафінованому житті.
    Питання, чи поїде дочка в «Козацьку Фортецю» й цього року, не стояло. Причому
вона просила щонайменше дві зміни:).
    Хочу додати суто свої враження – цього року побувала в таборі у Великому Перевозі
особисто: надзвичайно гарне місце!! З величезного пагорба, на якому розміщується
табір, величний краєвид, здається видно пів-України! Дух перехоплює?! І весела,
загоріла, зарум’янена мала – знову тріскоче без упину: і про коней, і про ватру,
і про суниці (якими тут встелене все!), і про цілющі трави, і про свої перемоги,
і про друзів.
    Щира подяка «Козацькій Фортеці» за найкращі враження і здобуті знання!
 
Светлана Билецкая
 
Недавно (с 16 по 26 июня) моя старшая дочурка Софийка (8 лет) была на отдыхе в не совсем обычном детском лагере "Козацька фортеця". Это был ее первый выезд в лагерь. А для  нас - первое знакомство с таким видом лагерей.
Это событие в жизни нашей семьи позволило очень классно, полезно, оригинально провести время нашей дочурке и нам порадоваться за нее.  Дочурка осталась в восторге!!! И мы вместе с ней:) Естественно, восторг будет у детей и родителей, кто входит в "целевую аудиторию" такого вида отдыха. Кого радует, а не пугает то, что дети будут жить в палатках, кататься на лошадях, стрелять из лука, лепить из глины, делать игрушки из соломы, изучать народные традиции и песни, что будет отсутствовать "цивилизация" в виде телевизора, мобильного и т.д.
По приезду Софиюшка привезла нам высушенные листья земляники для чая, которые она собрала сама. В "Козацьму таборі" дети знакомились и собирали лекарственные ростения. Подудела" нам на самодельной дудке:) Показала самодельные игрушки из соломы:) Продемонстрировала элементы самообороны. Много впечатлений от обучения езде на лошадях и пони, поиска сокровищ, собирания трав, ягод и других полезных и приятных занятий. А новые песни поет уже не только она, а и Маринка ей подпевает. 
Через неделю после приезда с лагеря, Софийка одела шаровары, вышитую рубашку и попросила поносить ее. Нахлынули приятные воспоминания :). Она рассказала, что так они одевались на построение и катались на лошадях:) Мы сделали фото на память Лагерем "Козацька фортеця" осталась очень довольна! С удовольствием рекомендую его своим знакомым и друзьям. (
особистий блог авторки).
 
Анна:
Хочу залишити відгук про табір "Козацька фортеця" - мій син там був у 2010 році, і їде туди знову у червні 2011 але вже не сам а з двома друзями. Можу сказати, що це відпочинок не для слабаків. Я б сказала, що там певного типу - лицарська школа. Дуже корисно для нашої компютеризованої молоді сьогодні. Діти живуть в обладнаних наметах, сплять у спальниках, купаються в озері (звичайно є й душові... але мабуть так цікавіше:))), їздять верхи - тобто комплексне спілкування з природою на 10 днів. (форум аgnatrevel)
 
Юлія Гримчак, м.Київ:
 
Дякую організаторам. До речі, мої дівчата навчилися за 10 днів більше, ніж за все попереднє життя. Тепер кожного разу, коли їдемо в машині, чоловік просить їх заспівати що-небудь із козацьких пісень. Не соромно, коли на конях катаються. Взагалі, спасибі Вам велике! Особлива подяка Вікторії за її терпіння і труд.
 
Світлана Шалько м.Київ
 
Минулого 2009р. моя дочка Влада вперше відвідала табір "Козацька фортеця", тоді
їй було 9 р. Їй і нам дуже сподобалося, можна сказати, ми були в захваті і від
ідеї і від її втілення. Цього літа питання не стояло: їхати чи не їхати? Влада навіть умовила купити їй путівки на два заїзди. Мені здається, як би була можливість, вона там би була ціле літо. Після наших розповідей,дві подруги дочки відпочили цього літа в таборі.
 Велика подяка всім організаторам, всім курінним! Це прекрасні люди, які виховують наших дітей у любові до рідного краю, знайомлять з нашою історією, традиціями, вивчають багато пісень.
 Зараз дуже часто батькам не вистачає часу на виховання своїх дітей, тому їх виховує телевізор та комп’ютер, вплив яких, мені здається, не зовсім корисний.
 А тут діти міцнішають фізично і духовно дорослішають. Цілий день діти
перебувають на свіжому повітрі,купаються в озері, плавають в лодках-довбанках, тренуються, стріляють з лука, навчаються їздити верхи, а
ввечері - ватра, і ще багато-багато чого...
 
Віктор Рябоконь м. Київ:
 
     Минулого літа наш син Ростислав відвідав козацький дитячий табір. Ми хвилювалися, адже вперше відпускали дитину саму так далеко з дому, на літній відпочинок, але завдяки тому, що був постійний зв’язок з тренерами нам було спокійніше. Але варто зауважити що це не стандартний дитячий відпочинок, - прохолоджуватися у тіньку їм ніхто не дає, - постійне навчання, муштра, активність. Син за 10 днів змінився, подорослішав, став здоровішим, засмаг. Цього року теж планує їхати, адже так багато вражень отримав від козацького відпочинку. У таборі він вперше скуштував козацький куліш приготований на живому вогні. Вдома ми таких страв ніколи не готували.
Він займається гопаком уже другий рік, і я помічаю, що тренер, Віктор Овчаренко, для нього часом ближча і авторитетніша особа ніж шкільні вчителі,  і навіть ми з мамою. Але не ображаємося,  адже тут дитина доглянута і отримує справжнє чоловіче виховання. 
 
Володимир Мартинюк м.Київ:
 
    Ми відправили сина в Дитячий табір "Козацька фортеця" усвідомлюючи, що там будуть "спартанські" умови, адже у  8 років хлопчик має дорослішати, готуватися до життя і розуміти, що комфорт, затишний будиночок та гаряча вода є не всюди і не завжди, але жити можна і без цього. Спочатку в дитини був легкий шок, - ми говорили по телефону і відчували, йому непросто, але потім звик і освоївся серед козаків. Були навіть якісь покарання за непослух, але, думаю, це теж потрібно. Річ у тому, що Стефан у родині наймолодший і виховується у товаристві трьох старших сестер. Звичайно ж, його завжди балували, а хлопцю потрібно інше. Під час літнього відпочинку він відучився від капризування, і почав поводитися як справжній чоловік. Від нового року постійно питає: “Коли ви мене запишете в той же дитячий табір, і бажано  на всі зміни”, то напевне йому там сподобалося. Ми перейшли у нову школу, то в сина був конфлікт з класом -  друзі не вірили в існування бойового мистецтва "гопак", говорили:” Що ти вигадуєш! це ж танець!” Але коли побачили фото, де він виступає на змаганнях у спарингу, у літньому таборі седить верхи на вороному коні, чи з луком, чи веслує в човні, одразу ж змінили думку.
Мені і самому було б цікаво спробувати козацького життя, - жити у наметі на свіжому повітрі, прокидатися на світанку...
 
Пушкар Олена м.Харків:
 
Загальне враження про Дитячий табір «Козацька фортеця» гарне. Дуже вам дякуємо! Враження про курінних Наталку та Олександру захоплення. Найбільше прикрощів  викликала ранкова побудка. Олесі  сподобалися усі  заходи, які  там проводилися, особливо Велика гра та пошуки скарбів. Зараз донька співає  таборових  пісень, тримає  на столі  ляльку-мотанку, декілька разів намагалася заплести мені  косу-колосок. Каже відкладати гроші, щоб  поїхати у ваш літній табір наступного року. Я вважаю, що в програму таборування також необхідно включити обливання холодною водою, для загартувати дітей.
 
Ірина:
 
Дуже вдячні людям, які думають про дітей! Велика подяка засновникам та всім, хто вчив дітей любити свій рідний край, тим хто жив разом з дітьми в "Козацькій фортеці" (в дитячому таборі)!!! Був наш хлопець в різних дитячих таборах, але в фортеці сподобалось найбільше. Спочатку було важко, але згодом він зрозумів правила і почав отримувати задоволення від козацьких вправ та забав. Жаліємо тільки про те, що попали на останню зміну. Місце для табору не можна знайти краще! Це та мальовнича Україна про яку співають в піснях, описують у віршах, малюють на картинах! Неможна надивитися!!!
Спасибі велике Тарасу Вікторовичу,Олександру Ігоровичу та Олексію Олександровичу!!! Табір
хлопчачій, а ці діти слухали їх, більш того, хочуть бути схожими на них, на
справжніх козаків!  
 
Набока Андрій:
 
Дякуємо. Наша дитина в захваті! Дуже хоче поїхати наступного року. За його думкою, це найкращий дитячий табір у його житті. Я, як батько, побачив великі зміни в характері сина і дуже вдячний вам за це. Миколка став дуже впевненим в собі, цілеспрямованим, захопленим Україною та її історією. Я вважаю, що ви робите дуже корисну справу! Окрема подяка Тарасу Вікторовичу, спілкування з яким залишило цікаві спогади у сина.
 До зустрічі наступного року!
 
Ledi (форум м.Кременчук):
 
Вперше я дізналася про цей дитячий табір у 2006 році й запав він мені в душу перш за все тим, що там навчали мистецтву бою гопака. Це здавалось мені нереальним і водночас цікавим. Спочатку ми вирішили на сімейній нараді (в минулому році) віддати дитину до табору "Сонячний", бо він близько і завжди можна за 20 хвилин доїхати до дитини, якщо щось піде не так. Але всі 20 днів пройшли непомітно - дитина додому не просилась, не плакала і була досить самостійною, щоб поїхати кудись далі, ніж передмістя Кременчука. В цьому році подали заявку, через інтернет і отримали відповідь - правила табору, рахунок куди перераховувати кошти та список необхідних речей.
Особливий шок викликав «виступовий однострій», але шаровари та пояс можна було замовити за 100 грн. у організаторів табору, а сорочку довелося шити самим. Оскільки вишивати було вже пізно вийшли із ситуації нашивши замість вишивки канву стилізовану під українську вишивку.
В таборі п"ять змін по 10 днів (за бажанням перебування дитини можна продовжити на другу зміну).
Сина можна було зразу ж відвести до дитячого табору, але подумавши - ми вирішили їхати з Києва - там проходив збір дітей, які їхали до табору автобусом - ціль цього дійства - за три години автобусом дитина познайомиться із іншими дітьми і встигне знайти друзів. Як пізніше з"ясувалось - доїхати в цей літній табір рейсовим автобусом проблематично, тому щоб подивитись, що там і як довелося їхати машиною. На перші ж вихідні ми знялися з міста та поїхали шукати с. Плескачівку. Добре, що взяли карту, але без допомоги місцевих жителів, в партизанському краї - ми б ніколи не знайшли цього села. Заїжджаєш в одне село, а коли запитуєш у когось, кого випадково побачиш у дворі - і чуєш у відповідь - що це вже навіть не друге, а третє село. Кульмінацією нашої поїздки став момент - коли ми серед поля-городу ( захотілося нам зрізати шлях) - виїхавши на гірку - втрьох сказали одне і теж - " Широка страна моя родная"... Поплутавши в самому селі ми виїхали до красивого озера.
Піднявшись на гору - ми побачили з десяток великих наметів і моєю першою думкою було - о жах...... переборовши це почуття , ми побачили дітей. Там була і моя дитина ... Спочатку він не повірив своїм очам , а потім побіг до нас ... Прийняли нас в таборі добре і з радістю розповідали про табір, дитячий відпочинок, дозволили все подивитись і навіть для фотографій винесли довбню, меч  та топорик. Оскільки в таборі дисципліна ми попали на розбір "польотів" - дітей за провини карають. Хтось забув одяг не в тому місці де треба, хтось насмітив. Карають віджиманням, присіданням та прибиранням куренів. Малий додому не дуже рвався, бо це навіть не обговорювалось. Наш хрещеник теж захотів залишитись в таборі про що ми тут же домовились, заплатили і дитина дуже щаслива залишилась там. До цього хлопчик ще ніколи не бував в таборах, йому було важкувато - але це звична реакція дитини на дисципліну та порядок. Забігаючи на перед скажу - мій син зайняв друге місце зі стрільби з лука, а хрещеник у змаганнях на конях. Їм дали нашивки. А ще завдяки цьому зросло їх почуття особистої гідності. Скільки радості було в дитина коли вона говорила про цю перемогу! Мобільні телефони там заборонені, телебачення немає - тому ми мобільний забрали відразу - все одно їх забирали старшини, та й немає де їх ставити на зарядку. Дзвонили ми кожного вечора з 20.00 до 22.00 старшому по куреню. На розмови давали 2-3 хвилини.
В таборі варили справжню козацьку кашу. До речі про їжу - перші три дні домашні діти майже нічого не їдять, бо годують їх стравами, які були прийняті в козаків. Зате дома потім їдять майже все.
 
Мої висновки - на наступний рік ми, напевне, знову поїдемо у цей дитячий табір, але вже знаючи, що нас чекає. Головне - не брати з собою нічого лишнього - все одно не пригодилося - весь табір син проходив в шароварах та українській сорочці.
 
Катеринич Михайло:
Минулого літа мій син відпочивав у дитячому таборі «Козацька фортеця». Коли повернувся додому я був приємно вражений, - своєю поведінкою малий нагадував тих хлопців, що приходять «дембелями» з армії, - змужнілий, підтягнутий. (От тобі й "дитячий відпочинок" - подумав я). Прокидався о 7:00, робив зарядку, застеляв ліжко, розповідав усім про козаків. Пояснював нам, чого так важливо говорити українською мовою. Жаль тільки, що коли дитина повертається в звичайне середовище і не має постійного спілкування з козаками цей ефект минає. Можливо, було б и непогано відправити його у козацький дитячий табір на кілька місяців, щоб усі ці чоловічі риси закріпилися…
 
 
 
 
Дитячі враження
 
Марія Смірнова м.Олександрія  
 
Козацька Фортеця - це нові друзі; це біль у всьому тілі на третій день; це "дисципліна- наш порядок"; це нічні сполохи; це ватри; це спільні ідеї і думки; це кращий варіант провести канікули; це нові знання; це гопак; це коні; це пластування; це океани емоцій. Можна перераховувати бескінечно…   А ще тут рідко можна почути запитання:"ти приїдеш наступного літа?". Тільки:"на який заїзд ти приїдеш наступного літа?" ;) Все було настільки класно, що деякі однокласники, побачивши фотки і почувши мої розповіді тепер теж хочуть поїхати у "фортецю". Я дуже вдячна усім старшинам і друзям за незабутні канікули.  
 
Вадим Журавльов м.Київ
 
Приїхавши до дому в мене була така купа вражень, що у батьків від моїх розповідей голова боліла. Також були класні ігри, такі як "козацькі клейноди" та інші. Набагато цікавіше стало в тиру, на заняттях з гопака, ББВ, на конях. Сподобались  пластунські секрети і виживання. Також мені сподобалась їжа. Я знайшов багато друзів, навчився багато цікавого,що знадобитися у житті . Особливо дякую моїм побратимам з куреня пластунів які перенесли зі мною смуток і радість. Сподіваюся що це не останній осінній заїзд. Володимиру Ігоровичу та Дмитру Євгеновичу дякую за гарні лекції , дисципліну-наш порядок та інше...
 
 
 
Антон Криштак м.Київ
 
Спочатку мені не дуже сподобався цей літній табір, бо було  важко, - не подобалося зранку йти на руханку, відтискатися. Теж мені, "дитячий відпочинок"!  Я нив, що хочу додому, а потім звик. Відчуваю, що тепер важко буде повернутися до міського життя, треба якось поступово входити в домашній ритм. Сподобалися змагання і велика гра. У мене чотири нашивки: за перше місце з травознавства та стрільбу і друге за довбанки та верхову їзду. Відпочинком у звичайному розумінні, назвати це важко, відчуваю відбувається щось незвичайне і це «щось» змінює мене фізично і морально. Подобається бігати, стрибати, битися, змагатися, -  відчуваю як просинається бойовий дух, якби жив у часи козаків – це б допомогло мені вижити. Хоч думаю це все і в сучасному житті допоможе, якщо в провулку зустріну якихось гопніків. Ну і просто, цікаво зрозуміти як козаки жили. А ще, сподобалося, що до мене нарешті ставляться серйозно, говорять як з дорослим. Ніхто не панькається, якщо провинився – отримуй, а не «вибачте я більше не буду, ну йди, гуляй». Це по чоловічому.
 
 Богдан Свиридов м. Черкаси.
 
Це мій перший літній табір. Тут мені дали псевдо – Малдер, бо схожий на спец агента з «Секретних матеріалів». Я живу в місті, а там денний режим відпочинку такий: телевізор, приставка, комп’ютер. А тут можна з лука постріляти, зірочки покидати, плавати, на коні їздити, а природа яка гарна, а озеро! Мені змалку тато багато про козаків розповідав, він теж таким цікавиться. Я мріяв потрапити на справжню Січ, і от, мрія здійснилася! Дитячий табір "Козацька фортеця" - це клас. Важкого нічого тут немає, хіба руханка, але вона дуже корисна,  допомагає, щоб у колінах солі не було. Тут я знайшов багато друзів – мій рій, та і всі інші.
 
Дмитро Хоменко м.Київ
 
 Мені цей дитячий табір надзвичайно сподобався. Я там чудово відпочив, а найбільше від суєти нашого великого міста. Звичайно, були хлопці які трошки скиглили – “ой важко!” але для мене ранковий прорух, тренування, весь день в іграх та забавах був у радість. Умовив батьків лишитися на дві зміни. Найбільше досягнення – навчився їздити верхи на коні, хоч раніше ставився з острахом до цих тварин, – якби не козацький літній табір, напевне я б ніколи цього не навчився. А ще, одного разу ми купалися підчас дощу: вода – тепла, а згори дощ ллє! Весело!
У хлопця на поясі безліч нашивок-орнаментів. “Це мені дали за те, що найдовше просидів під водою з очеретинкою у зубах, - аж три хвилини! А це – за стрільбу з лука, - я аж 7 раз поцілив в мішень. Взагалі, цей дитячий табір мене розслабив – коли приїхав до Києва дико було – шум, гам, усі кудись біжать, спішать. Однокласники дивились фото й мені заздрили, казали – круто ти відпочив!
 
Олексій Чаптіков  м.Київ
 
“Життя у дитячому таборі було незвичним і цікавим. Дуже сподобалося орієнтування на місцевості, приготування козацького кулешу,  збирання лікарських  трав, ігри, забави. Недавно у нас в школі був конкурс стінгазет “Моє чоловіче захоплення”, - я підібрав фото з табору, написав замітку про бойове мистецтво "гопак" і зайняв перше місце по школі! Нічого подібного ні у кого з хлопців не було! Потім ще попросили написати в шкільну газету”.
 
 Валерія Будяківська, с.Бузова, Київська обл.
 
Про табір я почула від сестри, що була тут на першій зміні, тож на третю вирішили приїхати удвох. Мені сподобалося усе – коні, канатні дороги, товариство чудове, дуже цікаві спортивні навчання. Бій на палицях, самозахист, гопак,  довбанки, біг вночі, ранкові купання. Сподобалося плести з бісеру, робити ляльки-мотанки, травознавство. Спочатку було важко ходити по сходах. Запам’яталися старшина, курінні, Ян, який уміє робити усе. Наш Курінь був дуже дружнім, тож пам’ятатиму усіх. Наступного року хочемо приїхати цим же складом на один заїзд. Тут я зрозуміла - амазонка – сильна вільна жінка, яка уміє робити усе, - ззовні вона неприступна, мужня, але в середині ніжна й ласкава. На мою думку теперішнім українцям бракує патріотизму (особливо владі). Якщо є патріотизм, народ вільний і незламний.
 
 Маргарита Голубнича, м.Київ.
 
Приїхати до Козацької фортеці мені з минулого року запропонувала однокласниця, яка ходила на тренування з гопака. Тож уже два роки ми їздимо сюди разом. Найбільше у цьому таборі мені подобається їздити верхи на конях,  кататися на тролеї, стріляти з лука, приймати участь у різних змаганнях. Найтяжче ж - присідати підчас шикувань. Вважаю що я подолала свою лінь, небажання рано прокидатись та займатись спортом. Я б дуже хотіла приїхати сюди і наступного року.
 
Юлія Репета-Бекстрім, ( м.Стокгольм, Швеція):
 
Мені дуже сподобалося у таборі. Особливо спати у наметах на свіжому повітрі, їздити на конях та купатися у річці. Я вивчила багато українських пісень,  та навчила своїх подруг співати шведською.
 
 Дарина Федосенко,  м.Київ.
 
Я сюди захотіла приїхати щоби відпочити та навчитися багато нового, дізнатися більше про козаків та їх звичаї. Мій брат, Олександр Мухайдлі їздить сюди уже три роки. Мені усе було цікаво: коні, плоскодонки, стрільба, гопак. Хоч спочатку було трохи креатури. Пісні я в основному усі знала, бо це не перший патріотичний табір у моєму житті. Давно хочу записатися на гопак, але навчання не дозволяє. До табору обов’язково приїду ще!
 
Вікторія Кабиш м.Київ
 
Мені дуже сподобалось у Черкаській області, збираюсь у наступному році поїхати в теж місце до тих же курінних. Сумую за Суворим але добрим Віктором Григоровичем...пам ятаю його смішну мелодію на телефоні. Дуже хочу посмакувати Кулішем...
Сумую за Каштаном... Сумую за усім і усіма. Коли приїхала додому здавалось що я наче не у своїй тарілці... Збираюсь у наступному році приїхати і подруг захопити
 
 
 
Відгуки в пресі

Стаття в газеті: "Україна молода"
Січ на канікулах
У козацькому таборі хлопчаки опановували стрільбу з лука, верхову їзду та бойове мистецтво

    У селі Вереміївка на Черкащині цього літа вперше відбувся козацький вишкільний табір «Вереміївська Січ на Дніпрі». Базою для таборування стала територія музейного комплексу Володимира Недяка «Козацькі землі України». У 2006 році пан Володимир отримав Шевченківську премію за книгу «Україна — козацька держава» і розпочав будівництво скансену у Вереміївці. Вже є вітряки, господарські споруди для утримання волів, коней, кіз. Будується «хутір Тараса Бульби».
    Дитячий табір — за три кілометри від села, дістатися до нього можна лише стежкою, що в’ється поміж ярами — авто туди не їздять. На березі Дніпра вишикувалися військові намети, що слугують козацькими куренями. У кожному з них мешкає по десять хлопчиків. Діти розподілені на групи — чоти, рої, курені, що мають свою старшину. Завдяки цьому вчаться відповідати не тільки самі за себе, а й за інших. Вік 8—14 років — здавна вважали особливим у чоловічому житті, перехідним. Хлопчиків починали готували до майбутнього суспільного і військового життя, саме в цей період за часів Київської Русі хлопця вперше садовили на коня, давали до рук зброю. Діти в таборі переважно міські — з Києва та Хмельницького. Для багатьох із них — це перша мандрівка далеко, від дому і перший досвід життя без зручностей цивілізації, за старовинним козацьким звичаєм.
 
    Сьома ранку. «Табір, побудка!» — гукає високий парубок у полотняних шароварах. З наметів висипаються дітлахи і швидко шикуються в струнку лаву. Починається козацька руханка. «Хлопчики прагнуть бути сильними, так уже влаштована чоловіча психіка, тому виховувати їх треба по–особливому, всіляко сприяючи розвитку вольових, чоловічих якостей: хоробрості, сили, витривалості, — говорить керівник табору, президент Київської федерації бойового гопака Володимир Шерстюк. — У сучасному житті це не так просто, діти виховуються в «тепличних» умовах, багато часу проводять за комп’ютером, а прикладами для наслідування обирають героїв американських бойовиків. Наша мета — дати їм інші цінності».
 
    У таборі, організовують цікавий літній відпочинок. Дітей вчать загартовуватися повітрям, сонцем, водою. А ще плавати, стріляти, боротися, володіти навиками лікаря–травника, співати, знати історію свого краю, лицарів свого народу. Щодня відбуваються різноманітні туристичні походи та ігри з елементами екстриму: орієнтування на місцевості, в лісі і полі, виживання в умовах, наближених до екстремальних, - а це цікавий дитячий відпочинок. Є невеличкий дерев’яний човник–довбанка, на якому козачата плавають по Дніпру. Одна з улюблених забав — «козацький футбол» — «це коли треба забрати у команди суперника м’яч, при цьому можна робити що завгодно, тільки не кусатися і не битися», та бій на палицях, стоячи на колоді або на бочках, розповідають діти.
 
    Усім подарували пісенники, щовечора хлопці біля ватри співають козацьких, чумацьких і повстанських пісень.
 
    Тарас Розкішний хоч школяр, але приїхав у дитячий табірі допомагати вчителям: «Дехто з дітей вперше взяв до рук лук чи весло, вперше сів на коня. Звичайно ж, це все відбувалося не без труднощів та курйозів: звиклим до комфорту дітям важко було збагнути суть козацької науки. Проте вже наприкінці заїзду було помітно, як діти загартовувалися, переставали боятися труднощів. Дехто до табору не те що ніколи не куштував козацького кулешу, а й борщем та кашею ремствував. Тут одні батьки, забравши дитину після першого заїзду, дзвонили: «Що ви з сином зробили? Він тепер харчами не коверзує, ще й молиться перед їжею!»
 
    Порядки дитячий табір має суворі. Дітей привчають до думки, що вони дорослі чоловіки, які мають відповідати за свої дії. Як розповідають вихователі, дехто з дітей не бажав повертатися додому, то батьки лишали їх на другий заїзд. У першому заїзді був син телеведучого Ігоря Пелиха. Малий дуже вподобав таборового вороного коня і просив дозволу забрати його з собою до Києва.
 
    Тринадцятирічний Юрій розповідає, що мама наскладала йому в наплічник купу одягу, який не знадобився, бо дітям тут видали козацькі шаровари і пояси. На поясі у хлопця пришиті дві стрічки. «Це нам за перемоги у конкурсах дають. Першу заслужив за розповідь про Івана Мазепу, а другу — за вірш–гасло для Рою, — пояснює. — У цьому таборі мені цікаво, нам розповідали про характерників і пластунів–розвідників, ми вчилися збирати лікарські трави, я навіть додому насушив звіробою. Але найцікавіше було стріляти з лука і битися!».  
 
 

 

ЩОДЕННА  ВСЕУКРАЇНСЬКА  ГАЗЕТА
 

Козацький вишкіл замість радянського табору
 

  Маша ТОМАК, «День»
 

 
Можна перечитати безліч легенд, почути сотні переказів, передивитися всі існуючі кінострічки про козаків, але відчути справжній козацький вишкіл на собі — це здається чимось недосяжним. Насправді ж уже протягом двадцяти років українські школярі щоліта живуть справжнім козацьким життям — поруч із доленосними для історії українства місцями, пліч-о-пліч із традиціями лицарської звитяги, розповідями про національних героїв, закони дружби та побратимства, секрети виживання у складних умовах. Інакше кажучи, дитячий вишкільний табір (так називають його організатори) «Козацька фортеця» обіцяє не нудні канікули в обшарпаному санаторії-профілакторії з «радянським» душком, а козацькі пригоди в мальовничому куточку України зі славним історичним «шлейфом».
 
До прикладу, цього року дитячий табір «Козацька фортеця» зведе свої мури в селі Плескачівка Черкаської області Смілянського району. Зовсім поруч — легендарний і доленосний для України Холодний Яр. Цю місцевість називають «маленькою Швейцарією» — завдяки гарним краєвидам: плавні рельєфи гір, ставки, ліс, луги, джерела з цілющою водою...
 
Президент школи українського бойового мистецтва «Гопак» Володимир Шерстюк розповідає, що за час свого існування дитячий табір «Козацька фортеця» базувався в найрізноманітніших куточках України, серед яких Львівщина, Херсонщина, Харківщина, Черкащина.
 
— Ми щороку намагаємося змінити місце, аби діти побували в різних куточках України, побачили природу, історичні місця, — розповідає він.
 
— Черкаська земля здавна славилася козаками. Минулого року наш табір розташувався теж на Черкащині, але в Чорнобаївському районі. Ми постійно мандруємо, аби діти якомога ширше ознайомилися з історією свого краю, — додає обозний «Козацької фортеці» Віктор Овчаренко.
 
Так, саме обозний. І ніяких «вожатих». Тут вчителі — справжні козаки: сотенні, обозні, хорунжі. За словами Володимира Шерстюка, виховання в таборі побудовано на засадах козацької педагогіки, що, в свою чергу, ѓрунтується на українській народній педагогіці. Її витоки — в «Повести временных лет», «Повчаннях Володимира Мономаха дітям», «Київській старині».
 
— Педагогіка, яка використовувалася на Січі, була здобутком української народної педагогіки, — розповідає Володимир Шерстюк. — Відомо, зокрема, що діти виховувалися в процесі гри. Гра включала в себе й виховний момент, і фізичне навантаження. А за рахунок набору розповідей, оповідань, легенд — ще й духовний.
 
Принципи козацької педагогіки, що застосовуються в «Козацькій фортеці», кардинально відрізняються від тієї педагогіки, яка є характерною для шкільної освіти в Україні, де фізкультура — це просто набір вправ, які не несуть ніякого енергетичного та смислового навантаження. Цікавий, можна сказати, унікальний елемент козацької педагогіки — це увага до духовного світу дітей. Малечу вчать спілкуватися з природою — сонцем, повітрям, водою.
 
— Духовність ми розглядаємо як наближення людини до природи, — конкретизує пан Володимир. — Людина за своєю природою є своєрідним передавачем. Вона пропускає через себе енергію, воду, інформацію, трансформує її та акумулює у щось нове. Тому ми пояснюємо дітям, що, коли вони вранці вітаються з сонцем (для цього існує спеціальний комплекс вправ), промені проходять через тіло, очищають, напувають життєвою енергією.
 
Але це тільки невеличка частина того набору занять, які чекають тут на молодих козаків щодня, під час дитячого відпочинку. Серед ігор, фізичних вправ, розповідей про подвиги героїв-козаків знаходиться також час і для стрільби з лука, їзди верхи, вивчення основ козацького бойового мистецтва, походів та екскурсій, образотворчого мистецтва, навчань з орієнтування на місцевості, травознавства та основ народної медицини, переправ через річку, човнової справи, освоєння правил виживання в екстремальних умовах. Природно, що, як стверджує сайт школи українського бойового мистецтва «Гопак» www.hopak.kiev.ua, все це «сприяє розвитку національної свідомості, гордості за свій народ, самостійності та серйозності». Саме такими, здається, були каші славні предки...
 
Між іншим, дитячий табір «Козацька фортеця» відчинений не тільки для козаків, а й для козачок. За словами Володимира Шерстюка, у спеціальних «дівочих» заїздах — більше гімнастики, розповідей про героїчних жінок, вишивання, занять зі співу, вивчення народної символіки, малювання, аплікації, проходять майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок, куховаріння.
 
Протягом свого двадцятирічного існування козацькі вишкільні табори виховали на козацькій педагогіці, відмінній від загальноприйнятої, вже ціле покоління. Володимир Шерстюк, займаючись організацією вишкільних таборів уже протягом 10 років, каже, що відчуває за собою особливу місію.
 
— Викладачі — це ті люди, які прищеплюють дітям любов до України і ставляться до них як до своїх. Покоління, що вийшло з «Козацької фортеці» — це справжні українці. Свій сформований внутрішній світогляд вони чудово поєднують зі своєю роботою, намагаючись працювати на благо України.
№61, четвер, 9 квітня 2009
 
 
14 (742) 21 — 28 квітня 2009
 
 
 
 

Літо в «Козацькій фортеці»

 
Автор: Наталка ПРИСТУП
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ще весна, а подруга вже готує сина на літній відпочинок. Шиє… кілька пар козацьких шароварів. Хлопець тренується в секції українського бойового мистецтва «Гопак» і торік улітку відпочивав у справжньому січовому дитячому таборі на Черкащині. Екстремальні пригоди й веселощі настільки сподобалися, що все поза тим видавалося сірим і буденним. Навіть кримський пансіонат: «Тут комфортний номер із кондиціонером, душ, зручне ліжко, триразове харчування — як у ресторані, ігровий майданчик, море, увечері дискотека... Але ж, мамо, тут нудно! Краще б ти мене залишила ще на одну зміну в козацькому таборі!», — писав у листі. Тож цього року — тільки у «Козацьку фортецю».
 
Табір «Козацька фортеця», що його організовує школа українського бойового мистецтва «Гопак», випадає зі звичайних уявлень про літній відпочинок. Когось це шокує, у когось викликає захоплення, але нікого не залишає байдужим. Тільки уявіть: за десять днів дитина зі звичайного хлопчака перетворюється на козака. Діти живуть у великому козацькому наметі, ранок починають із проруху (руханки), протягом дня слухають лекції про життя та пригоди козаків, грають у різноманітні ігри на силу, спритність, витривалість. Опановують давнє козацьке бойове мистецтво — гопак, вивчають елементи боротьби, бою на палицях, іншій історичній зброї. Увечері — співають героїчних пісень біля вогнища.
 
«Хлопчики завжди прагнуть бути сильними — так уже влаштована чоловіча психіка, тому й виховувати їх треба по-особливому, всіляко сприяючи розвитку вольових, чоловічих рис: хоробрості, сили, витривалості», — говорить організатор табору керівник школи «Гопак» Воло­димир Шерстюк. — У сучасному житті це не так просто, діти ростуть у тепличних умовах, багато часу проводять біля комп’ютера, а прикладами для наслідування обирають героїв американських бойовиків. Наша мета — дати їм інші цінності».
 
Дитячий табір "Козацька фортеця" - місце де все як на справжній Січі, жодних вигадок цивілізації! Козаки ховають джинси в шафи, вбираються у зручні шаровари, підперізуються червоними бойовими поясами. Вони не дивляться телевізор, не грають у «Конт­рал страйк», а мають інші забави — верхова їзда, орієнтування в лісі і в полі. Справжній вояк стріляє вміло натягуючи тятиву лука, а не натискаючи на кнопку джойстика. А ще — вміє управляти справжнім козацьким човном-довбанкою, знаходити дорогу за мохом на стовбурі дерева, за розміщенням мурашника, за зорями, збирати цілющі трави і багато-багато іншого.
 
Дмитро Хоменко, згадуючи торішній відпочинок, розповідає: «Настільки розслабився, що, повернувшись до Києва, довго звикав до гамору, людської суєти. Звичайно, були хлопці, яким було важкувато, але для мене ранковий прорух, тренування, весь день в іграх і забавах — така радість! Найбільше досягнення — навчився їздити верхи, а раніше побоювався підходити до коня. А ще — якось купалися під час дощу: у Дніпрі вода тепла, і згори ллє! Весело!» У хлопця на поясі безліч нашивок-орнаментів. «Це мені дали за те, що найдовше просидів під водою дихаючи крізь очеретинку, — аж три хвилини! А це — за стрільбу з лука, я аж сім разів поцілив у мішень!»
 
Для Олекси Чаптікова літній табір подарував шанс стати зіркою школи. «Нещодавно у нас був конкурс стіннівок «Моє чоловіче захоплення». Я підібрав фото з табору, написав замітку про бойовий гопак і посів перше місце! Нічого подібного в жодного з хлопців не було!».
А як же батьки? Це ж не жарт — відпустити дитину від себе, та ще й саму! Володимир Мартинюк, тато восьмирічного Стефана, каже, що віддав сина в козацький дитячий табір цілком усвідомлюючи, що там будуть спартанські умови. Але ж, мовляв, у вісім років хлопчик має дорослішати, готуватися до життя і розуміти, що комфорт, затишний будинок і гаряча вода є не всюди і не завжди, а жити можна й без цього. «Спочатку в дитини був легкий шок. Розмовляючи по телефону, відчували: йому непросто. Але згодом звик, освоївся серед козаків. Стефан у родині наймолодший, звичайно ж, його балували, а хлопцеві потрібно інше. У таборі він відучився вередувати, почав поводитись як справжній чоловік. Мені й самому було б цікаво спробувати козацького життя — жити в наметі на свіжому повітрі, прокидатися на світанку...»
 
Табір, як і справжня Січ, — чоловіча територія. Але цього року планується одна зміна для дівчат, бо багато з них люблять веселий активний відпочинок не менше, ніж хлопці. Українки — це праправнучки амазонок, войов­ничих полянок, які колись жили на теренах України. Звичайно ж, для дівчат будуть не лише «лицарські заняття» а й суто дівочі — виготовлення ляльки-мотанки, вишивання, ліплення з глини, бісероплетіння, малювання, майстер-клас із перукарського мистецтва, ази народної медицини. Організатори табору запевняють — нудно не буде.
 
 
"Україна молода" 14.08.09
Січ для дівчат
 
автор: Наталка Приступ

 Вихованки табору «Козацька фортеця» б’ються на шаблях, стріляють із луків і гарцюють на конях
 
    На Смілянщині у приватному дитячому січовому таборі носять вишиванки і шаровари, вивчають бойове мистецтво, ціляться з пневматичних рушниць, метають ножі та зірочки, керують маленькими хиткими човнами–довбанками... Є лише одне «але»... Козацька таборова громада, включно зі старшиною, — дівчата...
    Табір виглядає цілком відірваним від цивілізації, хоч найближчий населений пункт — всього за кілометр: через специфічний рельєф видно тільки лісисті схили. Цю місцину, що за 30 кілометрів від Холодного Яру, недарма називають «маленькою українською Швейцарією». Сама «фортеця» розміщена на пагорбі, але з підніжжя схилу її зовсім не видно. Хвойний ліс, озеро — все поруч. Півколом виструнчилися намети, майорять прапори, стоїть колісна гармата.
     Усього в таборі близько чотирьох десятків дівчаток віком 7–15 років, що приїхали із різних куточків України. Живуть вони у великих військових наметах і вважають себе справжніми козачками. Дівочий табір на Смілянщині, напевне, не випадковість, адже цей край навіть на своєму гербі має зображення красуні–українки з луком та стрілою у руках.
    Тут дівчат навчають не лише козацької бойової майстерності, а й усього, що, на думку організаторів, повинна вміти кожна справжня українка: куховарити, вишивати, виготовляти народні іграшки, збирати лікарські трави і навіть плести коси та прикрашати їх квітами.
    — «Козацька фортеця» раніше таборувала винятково хлопців, але цьогоріч наважилася на експеримент, зробила дівочу зміну. З приємністю виявили, що «амазонок» у нас дуже багато», — розповідає бунчужна табору Вікторія Безверха (тут меншими опікуються саме бунчужні, хорунжі, курінні, а не вожаті, як у таборах радянського зразка). — Наша мета — не лише організувати дівчатам цікаве дозвілля з іграми, а й дати нові знання. Розповідаємо про жінок–героїнь, амазонок, поляниць, дружин отаманів, січовичок.
     На питання, чому табір суто дівочий, Вікторія лише посміхається: «А ви спитайте у будь–якої шкільної вчительки, чи товаришують хлопці з дівчатками? Чи охоче сидять за однією партою класу до восьмого–дев’ятого? На нашу думку, виховання з урахуванням статі, відокремлене навчання хлопців та дівчат, яке практикувалося до 1917 року, не такий уже й пережиток минувшини».
    Наймолодші «амазонки» Єва та Яна лише закінчили перший клас. Приїхали у табір з улюбленими ляльками, а повертаються звідси ще й із власноруч зробленими мотанками. Та й спати з такою м’якенькою Ганнусею чи Дарусею, набитою запашним сіном, затишніше, ніж з пластмасовою китайською Барбі, кажуть.
     Маргарита Голубнича — найкраща вишивальниця табору. Показує свої вишивки: «Це восьмикутна зірка–алатир, центр світу, з якого проросло дерево життя. Ми вивчали символіку давньої вишивки, тож тепер розумію, чому жіноча сорочка відрізняється від чоловічої, що таке «безконечник» і з якими думками треба вишивати».
     У кожному наметі під стелею сушаться пучечки звіробою, ромашки, чебрецю. Їх назбирали в лузі під час занять із травознавства.
    Рукоділля чергується з «бойовими» заняттями. Бунчужна Вікторія навчає дівчат самозахисту. «На опанування бойового мистецтва йдуть роки, а прийоми звільнення від захватів, удушень, зачеп, використовуючи все, що є під рукою: шалик, пасок, шпильку для волосся, навіть власну косу, — можна відпрацювати досить швидко. Але набагато важливіше пояснити, як себе треба поводити, щоб максимально убезпечитися від таких ситуацій».
    Організатори, порівнюючи табори для хлопців та дівчат, говорять, що їхні вихованки так само, як хлопці, не бояться напівекстремальних умов, ранкової побудки, тренувань та муштри, швидше реагують на зауваження, а на деяких заняттях, таких як верхова їзда, навіть перевершують хлопців. Єдиний іспит, який «завалили» дівчатка, — традиційне козацьке харчування. І кількох днів не витримали без цукерок. Тож для них зробили поблажку і включили солодощі до раціону.
— Я вперше в такому таборі, — ділиться своїми враженнями 14– річна Ірина Бушміна. — Важко було лише прокидатися зранку, але звикла, бо вважаю себе амазонкою. Дуже сподобалися заняття у лісі, де ми будували курені–укриття з гілок і трави, а ще тут я вперше в житті скуштувала справжній гетьманський куліш, навчилася фехтувати палицею, багато дізналася про жінок–воячок, козаків, характерників, на уроках з історії такого не розповідають.
Останні новини:
18-02-2017
Танцювальний колектив Дитячого клубу КЛШ посів ІІ місце на Міжнародному конкурсі мистецтв “Соняшник”.
докладніше >>>
06-02-2017
Збірна КЛШ взяла участь у міжстильових змаганнях
докладніше >>>
12-01-2017

Вітаємо з днем народження викладача КЛШ Лемешка Тараса Вікторовича!

   
докладніше >>>
Всі новини >>>
Copyright © 2017 Hopak. Всі права захищено.       Розробка сайту 2x3